Сайт знакомств LOVE.livebryansk.ru
Наверх
Войти на сайт
Регистрация на сайте
Зарегистрироваться
На сайте недоступна
регистрация через Google

На нашем сайте Вы можете найти общение с людьми из разных уголков Брянской области. К примеру по следующим городам и поселкам:

Алтухово
Белая Березка
Белые Берега
Большое Полпино
Брянск
Бытошь
Выгоничи
Вышков
Гордеевка
Дубровка
Дятьково
Жирятино
Жуковка
Злынка
Ивот
Карачев
Клетня
Климово
Клинцы
Кокаревка
Комаричи
Красная Гора
Локоть
Людиново
Мглин
Навля
Новозыбков
Погар
Почеп
Ржанница
Рогнедино
Севск
Стародуб
Суземка
Сураж
Трубчевск
Унеча

sekleta, 55 - 26 сентября 2008 17:29

Все
Отредактировано:30.09.08 14:09
По безмежних просторах знайома путь
Не втомила землю і досі,
Бо ось знову дощі ідуть,
Осінь.


І коли повз кав'ярні, де теплі огні,
В черевиках іду подертих,
Чогось раптом спокійно-спокійно мені —
Чи то жити, чи вмерти...


Ах, ця осінь!
Це з нею постійно так:
Стисне серце в малий кавалок, —
І ось дні —
Наче сірий тифозний барак,
А за вікнами плями галок.


Гей, спокійні, досвідчені! Всякі!
Ви!
Чиї щелепи, мов обценьки!
Я тихенький, тихенький. Тихіш од трави...
Взагалі, я дуже тихенький.


Не потрібно, звичайно, такої бридні
Тим, що мають нервову систему хорошу!
Ну, а я, хто обідає раз на три дні,
Інакше не можу!


Може, й справді такий обиватель я,
Що весь біль мій — пальто без вати;
Тільки ж, може, це з того, що я відтіля,
Де закон — не по разу вмирати!


Що я можу про себе сказати ще?
— Бути щирим — не всім зуміти! —
Хіба те, що під сірим вечірнім дощем
Десь на розі вити б і вити.


Так, як виє на місяць голодний вовк,
Дужий пращур собаки! Не замовк,
Не замовк,
Не замовк
Голос споминів всяких!


Крізь минуле і кожну хвилину нову,
Крізь кохання чую і книгу —
Ау-у! — вовчий вигук.


Так, як виє дикун чорношкірий десь
У байдужі вуха природі...
Ах, я знаю, дикун той сховався увесь
В моїм серці насподі!


Так, як вили колись і мої діди,
Називаючи вий цей співом,
Коли співів чужих сліди
Заливали червоним пивом!


Гей!
Та тільки ж тихенький я...
І мені потихеньку вити
В мертві вуха нудних киян
Під осінній холодний вітер...


І такий я злиденний увесь,
І убого мені, убого...
І Тичина, і Рильський, й Олесь...
І нікого-нікого...


Ну кому розповім я про ранній біль
І про віру мою у біль цей,
Коли мрія загальна — щоб вісім неділь
Та на одному тижні зряду!


Та й не треба нікому ніяких слів:
Міліард дев'яносто чотири промови!
Головне — заробив і з'їв
І щоб трошки здоровий!


Ну на чорта, встромившись в сівке пальто,
Комірком затуливши шию,
В гущу давніх повій і нових авто
Десь на розі безглуздо вию:


— Нехай буде воля твоя,
Часе мій.
На землі натомленій цій!
Комашинка маленька я
На твоїй байдужій руці...


Ой, упали ж та впали криваві роси
На тихенькі-тихі поля...
Мій народе!
Темний і босий!
Хай святиться твоє ім'я!


Хай розквітнуть нові жита
Пишним цвітом нової слави!
Гей, ти, муко моя свята,
Часе кривавий!


Убієнним синам твоїм
І всім тим,
Що будуть забиті,
Щоб повстати в безсмертнім міті,
Всім
Їм —
Осанна!

Вирішила включитись в загальний фестиваль передруків. Згадала Євгена Плужника сьогодні. Хоча попередні дощові тижні краще підходили до такої поезії.
Я любила Плужника в студентські роки. Він підходив до деперсивного настрою, коли сумно і нічого не хочеться. Я постійно читала його про себе, коли поверталась з інституту додому.
Один такий день я пам"ятаю особливо яскраво. Осінь. І навіть сонячно. Я йду і читаю про себе Плужника. Навколо люди, машини, рух чи спокій. Якби це показували в кіно - виглядало б як гарний фільм. Але ж це не фільм. Це життя.
Я приходжу в наш двір. Повно людей. Міліція. Перелякана мама зустрічає мене на вулиці з криком:"Зіну вбили". Моя сусідка, на рік молодша , привітна дівчинка була вбита саме в той день.
І так це банально було, читати Плужника в ті хвилини, коли жива дівчинка стає мертвою
І так небанально, бо той Плужник , через кілька років по "Галілею" помирав на Соловках.Чи відчував він себе тихеньким...Як почувався він тоді... Які вірші читав про себе.....
Як же мені хочеться, щоб хоча б хтось з них ,таких молодих, таких талановитих, таких небуденних, - вижив. Дожив хоча б до 60. Читав би лекції в університеті чи писав товстенні книги мемуарів.
І я навіть могла б колись з ним зустрітись,десь в Києві, біля Лаври, мама показала б мені поважного дідуся і прошепотіла б з побожністю:"Дивись, це Плужник"!.
І все було б інакше...все... і точно знаю, що ніякі незнайомі дописувачі не писали б мені у скриньку: "пішітє по -русскі,я пойму."
Добавить комментарий Комментарии: 0
Яндекс цитирования
Мы используем файлы cookies для улучшения навигации пользователей и сбора сведений о посещаемости сайта. Работая с этим сайтом, вы даете согласие на использование cookies.