sekleta, 55 - 1 февраля 2011 22:24

Мефодик спить, а я згадала ще одну історію. Колись працювала в музеї,на початку 90-х, дізналась про вже покійного пацієнта нашої психіатричної лікарні. Писав він вірші, а що тут дивного, там багато хто вірші пише.
Чоловік цей був сином священика,у війну попав у полон, був в армії Власова, а потім зміг виїхати, здається, в Аргентину. Так от, звідти він повернувся в СРСР на початку 50-х. Зрозуміло, що потрапив одразу ж "куди треба", поламали йому ребра і вибили всі зуби, а як зрозуміли, що не шпигун - відправили в нашу психіатричку, бо родом він був з Вінницької області.
От він і до початку 90-х сидів у цій лікарні. Двічі пробував тікати, пробирався до кордону, але не міг втриматись, починав по дорозі з людьми спілкуватись, проповідувати, і його ловили і відправляли назад.
Медсестра, що пам"ятала його, розповіла, що був чоловіком освіченим і вихованим, допомагав її синові з англійською.

- Чому він повернувся в СРСР?- запитали ми в неї.
- Ностальгія замучила. В нього був сильний головний біль, аж до запаморочення, і він почав чути голоси. Голос сказав:"їдь додому, там тобі полегшає".
Ми з колегою розпитували далі:
- А що ж було в його поведінці відхиленням від норми?
- Не знаю, - знизала вона плечима.- Слово "Бог" писав з великої букви

• 
• 
•